Вимоги

Перше.

Для того, аби потрапили в мої думки, ти маєш принаймні: говорити цією мовою, до того ж щиро; бути патріотом цієї країни, і не менш щирим; мати щось в голові (багато) і працювати над тим, щоб там було більше.

Друге.

Для того, аби бути в моєму серці, тобі треба бути: терплячим, дбаючим, чуйним, добрим, люблячим, романтичним, мрійником, розумним, веселим, іронічним, розважливим, дієвим, скептичним, прагматичним, сміливим, рішучим, пристрасним, непередбачуваним, саркастичним, схибленим, нахабним.

Третє.

Для того, щоб залишитися, ти не повинен нічого вимагати взамін.

Тільки так ти отримаєш ВСЕ.

2 травня 2008 року

Вітання

Вочевидь я все-таки залишилась для тебе кимось. Другом? Цікаво, але певний час тому я тобі говорила, що мені бракує в тобі друга. Зараз вже знаю, що потребую його в тобі, але іншого, ніж тоді мала на увазі. Бути тобі другом при сьогоднішніх розкладах надто важко. Простіше викинути тебе з життя, розраховуючи на справдження старої приказки про „с глаз долой..”, яка, вочевидь, подіяла для тебе. Але це не можливо, поки ти періодично нагадуватимеш про себе. Будь-ласка: ДОСИТЬ.

Не знаю як, але я відчувала, що ти обов”язково привітаєш зі святом. Повідомлення надійшло тільки в дев”ятій вечора (довго думав? Сумнівався? Перебирав варіанти, поки знайшов підходяще?), але надійшло – хороше, українською – сльози навернулися самі собою. Коли я думала про це, то наперед пообіцяла собі не відписувати – дати вчергове зрозуміти, що не хочу нічого більше від тебе чути – ні запрошень в друзі в фейсбуці, ні дзвінків з приводу навчання, роботи, нічого. Але не змогла – відповіла. Надто світле свято, щоб не відповісти на щирі (сподіваюсь) привітання. Дякую. Я оцінила. БІЛЬШЕ НЕ ТРЕБА. Прошу.

27 квітня 2008 року