Минуле?

життя продовжує іти своїм ходом - все вперед, вперед, вперед... воно без жалю залишає позаду кожну наступну мить, кожну наступну думку, кожне відчуття, враження, емоцію... уже зараз твої почуття перетворються на спогади: там було добре, а там - зле, а тоді - було пусто, а іноді - було всього забагато!!!!
ти ще не бачиш? - ні теперішнього, ні, тим паче, майбутнього не існує. ти насправді живеш минулим, ти живеш в минулому.. все, що ти береш із собою із нього - це рубці, шрами, видимі і невидимі, що позначають на твоєму тілі і душі все те, що було раніше... було і не стало. це - зарубки, що їх зробили ті, кого ти знав до цієї миті, виключно із жорстокості, аби нагадувати про себе, кричати, що бачиш: від нас не втечеш - і не намагайся!!!!
вони нагадують про себе...
чому часом ти починаєш із завидною регулярністю згадувати про когось, з ким життя розвело вже давно? згадуєш, згадуєш, згадуєш... ні, це точно не ностальгія - радше щось наче всесвіт посилає тобі сигнал - згадай, дізнайся, як справи, можливо, щось потрібно (допомога, підтримка, вільні вуха, просто усмішка?!)! і ти починаєш сумніватися, і мучитися, і боятися набрати номер, якого хоча вже і давно немає в телефонній книзі твого мобільного, але неодмінно є в твоїй пам"яті, пам"яті твоїх пальців, які зрадницьки набирають номер за одну секунду - наче всього цього часу і сплило...
але ні - страх виглядати дурнем гірше - все скасовується - відкладай чудо-пристрій стільникового зв"язку і переключи свою увагу на інше минуле - минуле, що тільки має ним стати, тобто, подумай трохи про майбутнє - воно десь там, чекає на тебе (щоб завдати нового болю?) - іди, біжи, лети - і не думай гальмувати - опір не має жодного сенсу, бо все буде саме так, як мало бути - перевірено.