Життя - дивна штука. Так – це не новина, але я не перестаю ловити себе на цій думці. Мені цікаво, невже там на горі дійсно нікого або нічого більшого немає, і життям керує сліпий випадок (бо воно-то видно, що навіть якщо від нас щось і залежить, то не зовсім багато, а вірніше – зовсім не багато!)?
Є і наступне питання: невже тому, хто чи що там на горі, дійсно весело гратися у ці ігри з людиною – сходити і розходити її дороги з іншими людьми, перетинати їх, химерно схрещувати, а потім нещадно руйнувати ці схрещення, вводити в життя нові й стирати попередні, що вже встигли стати рідними та важливими, персонажі, наражаючи маленьку людину на різного ступеня переживання, страждання, мандраж, меланхолію, депресію, самовкопування і самознищення?!!!
Перехресні стежки. Великі ігри. Ігри з людиною.
Невже влада – настільки потужний інструмент, що ніхто не може опиратися руйнівному бажанню погратися із чужими почуттями, свідомістю, життям врешті-решт?!
Пройдемося прикладами. Людина, яку я вважала мало не найближчою подругою ще півтора року тому, взяла і абсолютно егоїстично зрадила, дбала тільки про власні інтереси і бажання і реалізовувала їх за рахунок комфорту інших. Було нічого не зрозуміло і дуже прикро. Розмови до порозуміння не призвели. Я навіть не знаю, чи вона розуміє, чому ми не спілкуємося зараз. Такі, як правило, назад не оглядаються і над подібними дурницями не задумуються. Випадкова зустріч в метро досі приносить неприємне відчуття і біль в серце. Стежки розійшлися, але комусь, певне, їх періодичні схрещення приносять купу хворобливого задоволення.
В той самий період я абсолютно не сприймала іншої людини – чи то через власну зверхність, чи то вона дійсно проколювалась – вже не знаю точно, але я пояснила свої тодішні відчуття і походження такого ставлення. Тепер ми друзі і досить непогані – розраховувати на підтримку і допомогу можна завжди. І це взаємно. Але наші дороги не пересікалися протягом півтора року, хоча ми ділили ту саму житлову площу. Як таке можливо?
Йдемо далі. З ним ми мали залишитись друзями при будь-якому розкладі. Казав, що можу розраховувати в будь-який момент. Як прийшлося – а от і ні! Зверталася двічі – відповіді ввічливі, сухі, чужі – нічого не можна зробити – тримайся – бувай. Отак. Чого варті обіцянки, коли я вже, виявляється, абсолютно чужа людина в його житті – є закоханість, є про кого дбати, очевидно, є друзі. Нові. Ну що ж – успіху. Ті три роки наче випали зі світового часового відрізку, а головне – вони випали з наших життів – ми були, але вже не є. Чи ми були? На якому етапі й хто з нас повернув не туди, хто направив, штовхнув одного, а потім другого в інший напрямок, в пошуках кращого або й просто іншого? Невже ми самі зробили свій вибір щодо подальшого шляху – кожен у власному напрямі?
Наступне. Він не розумів, що все настільки серйозно. От мені цікаво – що, сліпий? Чи засліплений? Наче ж ні, - чуйний, свідомий, розумний і так далі. Але щось не те. Ну добре, поведінку жінки не можна завжди трактувати однозначно. Слова жінки не завжди можна сприймати однозначно. Але ж тексти, тексти – написано все чітко, практично прямо і прозоро – напрягатися і виловлювати будь-що між рядків необхідності не те що немає, а і не передбачалося! Читай і дій – все в твоїх руках! Ні, не побачив, не зрозумів, не запідозрив. Все в руках, але, очевидно, не в наших. Чому ніхто на горі не розкрив очі, не зробив так, аби дійшло, питається?!! Чи це якийсь хитромудрий план, на тему: а ну глянемо, як вони з цим розберуться?! Ні, вони-то розберуться, але для чого все так ускладнювати? – Замало веселощів? Гей, там – на горі – ми ж не іграшки!!!!
Ще наступне: я вже про це писала. Люди з потенційно тими самими характеристиками і властивостями приходять в наше життя на заміну своїх попередників. Це хтось навмисне закріпив конкретні шаблони? Це на все життя? Не склалося з одними – прийдуть наступні, а головне – схожі. З певними варіаціями – вік, мерітал статус, трохи більше або менше посередності, трохи більше або менше досвіду, відповідно – різний ступень закоренілості у власних звичках, переконаннях і наявності комплексів (в переважній більшості актуально для чоловіків). Знову ж таки - все вирішено за нас, чи це ми самі на підсвідомому рівні обираємо, власноруч приводимо у своє життя людей зі схожими характерами, подібними типажами, які нам не те що б імпонують (не без цього до певної міри) – ми звиклі саме до таких людей, тому саме ними себе і оточуємо, в нових варіаціях, якщо з попередніми не складається – спілкування, дружба, стосунки, кохання, партнерські відносини??? Чому нова людина має так болюче нагадувати попередню, але при цьому подобатися? Чому маємо знову і знову наражатися на ті самі граблі, але не в змозі цьому опиратися?
Можливо, слід навчитися обирати інших людей, з іншими зовнішніми, а тим паче – внутрішніми характеристиками? Як би це зробити, якщо життя або дещо інше все більше й більше показує свою химерність і всемогутність?
Як обрати – своїх людей, свій шлях, визначити свої наступні дії самостійно, з можливістю нарікати виключно на себе самих у разі чого – як, - якщо вже давно відомо, що життя – є гра. Але граємо не ми самі. Грають нами. Ми – іграшки. Маріонетки. Супротив не має сенсу. Все безнадійно вирішено за нас. Це аксіома. Заперечення – лише риторика. Відповідь – невідома.
No comments:
Post a Comment