Дня наступного

Цікаво, що для людини важливіше – кохати чи бути коханою?? Віддавати, чи брати? Чому кажуть, що завжди є один, хто дійсно любить, а інший лише дозволяє себе любити, один веде, іншого ведуть, і так далі. Чому в стосунках не можна бути на рівні – однаково горіти, бажати, прагнути давати, і отримувати те саме взамін? Якщо теорія про нерівність правильна і єдино можлива за переважним досвідом людства, то що тоді краще – бути тим, хто тягне, чи тим, хто дозволяє себе тягнути?
Кажуть, що, звичайно, особливо для жінки, краще, щоб її кохали, щоб про неї дбали. Але якщо так, то чому це не задовольняє? та й чи може воно задовольняти, коли ти бачиш в очах навпроти щось таке, на що хотів би, та не можеш відповісти, бо його в тобі немає, може поки що, може не буде ніколи, але зараз немає все-одно?
Зі мною таке відбувалося не раз. Здавалося – людина, вже видно – закохалася не на жарт, прагне бути поряд, хороша, порядна, дбаюча, з серйозними, за свідченнями практично сторонніх для мене, намірами... а мені все не те – треба, щоб у самої дух захоплювало, щоб дах зривало, щоб, ну – ви в курсі. Кілька разів навіть пробувала розійтися під цим приводом: „it’s because you care more than me”, „я не впевнена в почуттях – маю розібратися”, - і кілька разів мені це вдалося – мене відпускали.
Хоча, відверто, робити треба було зовсім не те – треба було рвати і метати, лаятися, звинувачувати, і в пориві схоплювати в обійми і не відпускати, ні в якому разі, бо насправді вони були – почуття – і сильні, просто дехто завжди у всьому, в тому числі і в собі, сумнівається, або просто очікує ще більшого, не в змозі оцінити реальних масштабів існуючої трагедії. Очевидно, іншій стороні це так само було не видно. Про що тоді мова?
Але, як уже написано, мене відпускали, практично кожного разу. Відпускали, а я йшла, і – поверталася – вперше, вдруге, втретє, а тоді, несподівано, – це сталося востаннє.
Час біжить швидко. З почуттями розібралася – факт. Але, крім того, вдалося побачити дбаючу людину – зі сторони. І всих інших теж вдалося оцінити. Плюс – чомусь саме тепер всі кругом просять звернути увагу на реалії, ну, - на наші сумні тенденції в сфері стосунків між статями і так далі. Тепер виходить, що чоловіка треба: знайти, вибороти у інших бажаючих, виховати, любити, розуміти і догоджати, все дозволяти і терпіти, аби не покинув, мовчати, вклонятися за будь-яку дрібницю і копійку, і дякувати богові за своє благополуччя!
Виходить, що в сучасному світі питання – що краще: кохати чи бути коханим – втрачає свою актуальність, можете над цією маячнею більше не задумуватися. Тепер головне питання: вполювати чоловіка з пристойним відповідним пресом і одружити його на собі, хоча українське „одружити” в дану конкретну ситуацію зовсім не вписується – бо означає якраз рівність партнерів, друзів по життю, так що треба „женіть” того чоловіка(?) на собі і жити щасливо.
Ось так. Почали за здоров’я – закінчили, знаєте за що.. завжди у мене так:)