блін, як почтаю, що там нижче написано, так не вірю, що то мої руки записували за моїми ж таки думками.. таке враження, що, як тільки ти викладеш спостереження-думки-почуття на папір, хоч би й віртуальний, вони одразу починають жити якось відособлено, зовсім відособлено - власним життям!
а не викласти їх теж не виходить, бо інакше - голова мусить луснути, а душа розірватися від перманентно зростаючого тиску на свої тонесенькі стіночки-грані (якщо такі є)..
тексти мої, тексти.. ви - мої?
Wednesday, July 30, 2008
Cкільки живе дружба?
Любов живе три роки (за Ф.Б.). А скільки живе дружба? Який вік відміряно їй – рік, два, чи може так само – всього три? На першому – спілкування залпом, на другому – стабільні зустрічі раз-двічі на тиждень -другий, за накатаним графіком, поява претензій та пустого мовчання в трубку – не те, що немає про що говорити, та вже не все хочеться розказувати, поява третіх осіб в вашому світі – поступово все ближчим стає хтось інший, життя поступово розганяє.. Чи це всього лише такий період – переломний, як у подружжь – пережили – і все по-новій?
А що, цікаво, відбувається на третьому році, що далі – своєрідне химерне „розлучення” в разі негативного закінчення переломного періоду, або неймовірно емоційне примирення в разі позитивного?
Невже людині не дано мати ні того, ні іншого – ні справжнього кохання, ні вірної дружби? Невже все це – безпідставні легенди, солодкі пігулки, якими нас затравлюють змалечку, аби життя видавалося цікавішим та оптимістичнішим, ніж воно є насправді? Або, можливо, це такий тонкий психологічний хід невідомо ким задуманий, аби зробити із людини раба, який знаходитиметься у постійних пошуках власної утопії, і ладен буде віддати все, якщо вона йому ненароком ввижатиметься?
Неймовірно хочеться сподіватися, що це не так.
Але все-таки: скільки?
14 червня 2008 00.13
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
А що, цікаво, відбувається на третьому році, що далі – своєрідне химерне „розлучення” в разі негативного закінчення переломного періоду, або неймовірно емоційне примирення в разі позитивного?
Невже людині не дано мати ні того, ні іншого – ні справжнього кохання, ні вірної дружби? Невже все це – безпідставні легенди, солодкі пігулки, якими нас затравлюють змалечку, аби життя видавалося цікавішим та оптимістичнішим, ніж воно є насправді? Або, можливо, це такий тонкий психологічний хід невідомо ким задуманий, аби зробити із людини раба, який знаходитиметься у постійних пошуках власної утопії, і ладен буде віддати все, якщо вона йому ненароком ввижатиметься?
Неймовірно хочеться сподіватися, що це не так.
Але все-таки: скільки?
14 червня 2008 00.13
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Казочки
Вам ніколи не приходило в голову, про що, власне, розповідають казки, які ми всі читали в дитинстві? Наприклад, зупинимося на казці про снігову королеву. Сюжет ми всі пам’ятаємо з малечку: двоє дітей - хлопчик і дівчинка – Кай та Герда –постійно проводять час разом, мають спільні захоплення – вирощування кущів троянд, - а ще – дитячу закоханість. Та ось зла снігова королева викрадає Кая, а Герда альтруїстично вирушає на його пошуки з метою повернути свого друга, що по завершенні багатьох небезпечних пригод-випробувань їй таки вдається: злодії наказані, а добро перемагає!
Це мораль для дітей. А яку мораль може віднайти відносно доросла людина з невтомною яскравою уявою і купою перманентних роздумів про суть життя?:
Казка – розповідь про один з класичних сценаріїв романтичного життя людини – любовний трикутник. Кай і Герда – закохані, в налагоджене життя яких вдирається третя жінка – снігова королева – така, що не схожа на жодну з жінок, з якими Каю доводилося спілкуватися раніше, тим більше – на Герду. Саме тому він швидко здає свої позиції (якщо такі у нього взагалі були), захоплюється і дозволяє себе „викрасти”, розбиваючи, певне, серце Герді. Та остання, все ще вірячи в їхню любов, не здається відразу, а шукає його, знаходить, і згодом, довгими вмовляннями все-таки повертає „в сім’ю”.
Таким чином, мораль казки для дорослих:
- на кожного окремого чоловіка – як мінімум дві жінки, готові за нього боротися;
- кожен окремий чоловік – не більше, ніж дитина, яка йде за тим, хто поведе, абсолютно не здатна на самостійні оцінки, рішення і дії, не підготовлена ні до боротьби, ні до власне, життя.
Висновок: дорослі пишуть казки для дітей, завуальовано змальовуючи в них правду дорослого ж таки життя, сповідаючись в них, можливо, застерігаючи, але при цьому ще і формуючи стереотипи поведінки – хтось стане пасивним Каєм, хтось – безнадійно-завзятою і вірною Гердою, а хтось – і безжалісно-роковою Сніговою королевою.
26 травня 2008 року
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Це мораль для дітей. А яку мораль може віднайти відносно доросла людина з невтомною яскравою уявою і купою перманентних роздумів про суть життя?:
Казка – розповідь про один з класичних сценаріїв романтичного життя людини – любовний трикутник. Кай і Герда – закохані, в налагоджене життя яких вдирається третя жінка – снігова королева – така, що не схожа на жодну з жінок, з якими Каю доводилося спілкуватися раніше, тим більше – на Герду. Саме тому він швидко здає свої позиції (якщо такі у нього взагалі були), захоплюється і дозволяє себе „викрасти”, розбиваючи, певне, серце Герді. Та остання, все ще вірячи в їхню любов, не здається відразу, а шукає його, знаходить, і згодом, довгими вмовляннями все-таки повертає „в сім’ю”.
Таким чином, мораль казки для дорослих:
- на кожного окремого чоловіка – як мінімум дві жінки, готові за нього боротися;
- кожен окремий чоловік – не більше, ніж дитина, яка йде за тим, хто поведе, абсолютно не здатна на самостійні оцінки, рішення і дії, не підготовлена ні до боротьби, ні до власне, життя.
Висновок: дорослі пишуть казки для дітей, завуальовано змальовуючи в них правду дорослого ж таки життя, сповідаючись в них, можливо, застерігаючи, але при цьому ще і формуючи стереотипи поведінки – хтось стане пасивним Каєм, хтось – безнадійно-завзятою і вірною Гердою, а хтось – і безжалісно-роковою Сніговою королевою.
26 травня 2008 року
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Занесло
Ну ось тебе занесло знову. Ти, виявляється, так і залишилась тим нерозумним дівчиськом-підлітком-школяркою, що постійно захоплювалось безнадійними об’єктами. Ні, об’єкти завжди, зрозуміло, були що треба, - це саме захоплення було безнадійним, і, як правило, досить тривалим, болючо-солодким, щемко-радісним, сумно-усміхненим.
Ну, тоді (мається на увазі в далеко непрозорому твоєму недавньому минулому) – зрозуміло. Але ж ти уже як ні як – доросла!!!! Відповідальна. Розважлива. Знаєш, чого хочеш (????). А все, що називається, туди ж!
Майже знаючи тебе, є кілька прохань-рекомендаій:
! не поспішай,
! не видумуй того, чого немає,
! не додумуй,
! не домріюй,
! не нехтуй спостереженнями,
! не дурій,
! не млій,
! не поводь себе як дурепа,
! не поводь себе зарозуміло,
! не придурюйся слабкою,
! не придурюйся сильною,
! не злякай його своїм я,
! не запихай своє я подалі,
! не ідеалізуй його,
! не недооцінюй,
! не завищуй планку,
! не занижуй її,
! не ревнуй до будь-кого,
! не давай підстав ревнувати,
! не фліртуй з іншими,
! не забувай спілкуватися з іншими...............
Коротше, будь собою!
Спробуй!
Успіху!
!))
--------------------------------------------
0:02, 12 червня восьмого року
--------------------------------------------
пс: я знала, що тобі сподобається!!!!)))
Ну, тоді (мається на увазі в далеко непрозорому твоєму недавньому минулому) – зрозуміло. Але ж ти уже як ні як – доросла!!!! Відповідальна. Розважлива. Знаєш, чого хочеш (????). А все, що називається, туди ж!
Майже знаючи тебе, є кілька прохань-рекомендаій:
! не поспішай,
! не видумуй того, чого немає,
! не додумуй,
! не домріюй,
! не нехтуй спостереженнями,
! не дурій,
! не млій,
! не поводь себе як дурепа,
! не поводь себе зарозуміло,
! не придурюйся слабкою,
! не придурюйся сильною,
! не злякай його своїм я,
! не запихай своє я подалі,
! не ідеалізуй його,
! не недооцінюй,
! не завищуй планку,
! не занижуй її,
! не ревнуй до будь-кого,
! не давай підстав ревнувати,
! не фліртуй з іншими,
! не забувай спілкуватися з іншими...............
Коротше, будь собою!
Спробуй!
Успіху!
!))
--------------------------------------------
0:02, 12 червня восьмого року
--------------------------------------------
пс: я знала, що тобі сподобається!!!!)))
Options
Вони були друзі. Вже багато років. Через багато-що пройшли разом, безліч всього подолали, ще більше – попереду – з ким не буває?! Вона з”явилася випадково. Спочатку в її житті. Вони стали друзями. Здавалося, такого раніше не траплялося з жодною – чергова ілюзія, але приємна. Дружба на те і існує. Вони подорожували разом – подруги-спільниці, як вона сама їх назвала, легкі на підйом, готові знятися світ за очі без планування і попереджень. Одного разу їх занесло до міста-мрії, щоправда, з певною часткою свідомості в подорожі – давно мріяли – нарешті відбулося. Він - її друг - саме там і жив. Вона познайомила їх зі своєю відносно новою подругою. Симпатія виникла одразу. Між ними. Особливо не приховував цього він. Ймовірно, що природа симпатії кожного дещо різнилася (з її боку – більше ідеологічна, з його – фізична, і вона це чудово розуміла - не дурна, тому вестися далеко не збиралася), та це не змінювало факту, що спілкування було приємно. Продовження не мало бути. В її долі його не було, і вона про це знала. Та його подруга, тобто їх спільна подруга почала ревнувати. Його до неї. Приховати ревність від винуватиці виявилось важко. Вона все зрозуміла з ходу, тим більше, що знала про її попередній досвід. Мусила контролювати слова і дії. Він – звідки йому було додуматися? Мабуть, одразу і забув, як поїхали. Але ця маленька плямка відбилася на спогадах, проступила крізь фото, на яких вони всі троє всміхалися, він і вона – старі друзі – дуріли, ніби досі були школярами. По приїзді, за кілька днів, вони все-таки про це поговорили і все з’ясували – вона б була проти їхніх стосунків, тобто, вона вже проти. Бо обов’язково когось з них втратить. Вона зрозуміла, чого ж тут незрозумілого? Спрацьовує захисний егоїзм – захищає від втрат – їх вже було достатньо. Тільки чи не спрацює ця система навпаки? Однаково - нічого немає. І не було. І не мало бути. Мабуть. В будь-якому разі єдине, що мало б бути – це наявність можливості власного вибору майбутніх подій, якими б вони не були. Зовсім не обов’язково, що будь-хто з них двох ними скористається – хоча б тому, що їхні світи надто різні, а орбіти навряд чи перетнуться. Але приємно було б думати, що ймовірність існує..
26 травня 2008 року
26 травня 2008 року
Listening&Hearing
Чим далі життя – тим більше переконуюсь, що взаєморозуміння з іншими людьми – не більше, ніж просто ілюзія, нав’язана нам нами самими, тільки для того, аби мати змогу закрити очі на той факт, що жодній людині не дано зрозуміти свого ближнього, не кажучи вже про далекого, що кожен з нас приречений на життя виключно з самим собою, потоптання в собі самому, без краплі можливості віддати щось світові і взяти щось навзамін від нього.
Глянемо глибше: взаєморозуміння – це явище, яке має колективну природу походження, адже ми разом з кимось „по умолчанию” домовляємося, що, наприклад, ми є коханці\друзі\близькі\знайомі, які шукають спілкування одне з одним саме тому, що саме між ними виникло це, нагадую, – ілюзорне – розуміння, схожість інтересів, уподобань та світоглядів.
Додамо ще той аспект, що якщо людина не може розібратися сама в собі, зрозуміти власні походження і призначення, природу своїх почуттів, помислів і дій, то як вона навіть теоретично може зрозуміти іншу людину?! Пам’ятаєте: „Пізнай себе – пізнаєш світ!”? - кому вдалося – прошу продемонструвати, бо сумнівів надто багато – в кінці кінців, при наявності навіть одиничного випадку успішної реалізації даного принципу, людство уже б давно мало відповіді на всі можливі питання, чи не так?!
А якщо вже залізти в надра проблеми, то ми побачимо - як думаєте, - що?(переконана, ви вже знаєте відповідь) – та ні що інше, ніж всюдисуще людське ЕГО!: Я! Я! Я! А у мене..! А мої..! Отакущі проблеми..!!! Ти не уявляєш..!!!
Ми говоримо з друзями і не чуємо, що говорять вони нам, - ми тільки чекаємо моменту сказати у відповідь (ніби це достойна відповідь людини, яка слухала) своє класично-багатозначне „ага” або „отож” або т.п., бо насправді ми чекали тільки на свою чергу говорити. І при цьому, переконана, десь в глибинах нашої свідомості ми розуміємо, що і наш співрозмовник дотримується тієї самої тактики. Дехто йде далі – не дає вставити і слова.
Так, - ми слухаємо - того вимагає принаймні виховання і наша мовчазна угода про розуміння, та ми НЕ ЧУЄМО; ми реагуємо, але навіть не намагаємося зрозуміти; ми поспішаємо вилити на ближнього купу негативу, що стався з нами в кращому випадку за день: ті не такі, там не так, а вчора взагалі таке загнали!!!..
Вам ніколи не здавалося, що ділитися з кимось проблемами, особливо серйозними, - це все-одно, що розповідати про свої хвороби, а з приводу останніх завжди згадується вдала фраза-спостереження з книги Человек в футляре, якщо не помиляюсь, зміст якої буквально врізався в пам”ять: люди больше всего любят говорить о своих болезнях, а между тем – это самое неинтересное, что есть в их жизни. А ми тільки цим і живемо – знаходимо друзів на підставі уявленого нами вищого, ніж з іншими, рівня розуміння з єдиною метою – щоб отримати зайві вуха, байдуже, що вони слухають, та не чують.
Як не крути – ми залишаємось одинаками, маючи співрозмовників, або не маючи їх, заключаючи угоди або не роблячи цього, знаходячи взаєморозуміння з оточуючими, небачене взаєморозуміння з обраними (а насправді-то – псевдо розуміння), або і не маючи ні того, ні іншого – воно однаково нічого не змінює: людина по визначенню приречена на самотність.
22 травня 2008 року, 00.57 – Доброї ночі))
Глянемо глибше: взаєморозуміння – це явище, яке має колективну природу походження, адже ми разом з кимось „по умолчанию” домовляємося, що, наприклад, ми є коханці\друзі\близькі\знайомі, які шукають спілкування одне з одним саме тому, що саме між ними виникло це, нагадую, – ілюзорне – розуміння, схожість інтересів, уподобань та світоглядів.
Додамо ще той аспект, що якщо людина не може розібратися сама в собі, зрозуміти власні походження і призначення, природу своїх почуттів, помислів і дій, то як вона навіть теоретично може зрозуміти іншу людину?! Пам’ятаєте: „Пізнай себе – пізнаєш світ!”? - кому вдалося – прошу продемонструвати, бо сумнівів надто багато – в кінці кінців, при наявності навіть одиничного випадку успішної реалізації даного принципу, людство уже б давно мало відповіді на всі можливі питання, чи не так?!
А якщо вже залізти в надра проблеми, то ми побачимо - як думаєте, - що?(переконана, ви вже знаєте відповідь) – та ні що інше, ніж всюдисуще людське ЕГО!: Я! Я! Я! А у мене..! А мої..! Отакущі проблеми..!!! Ти не уявляєш..!!!
Ми говоримо з друзями і не чуємо, що говорять вони нам, - ми тільки чекаємо моменту сказати у відповідь (ніби це достойна відповідь людини, яка слухала) своє класично-багатозначне „ага” або „отож” або т.п., бо насправді ми чекали тільки на свою чергу говорити. І при цьому, переконана, десь в глибинах нашої свідомості ми розуміємо, що і наш співрозмовник дотримується тієї самої тактики. Дехто йде далі – не дає вставити і слова.
Так, - ми слухаємо - того вимагає принаймні виховання і наша мовчазна угода про розуміння, та ми НЕ ЧУЄМО; ми реагуємо, але навіть не намагаємося зрозуміти; ми поспішаємо вилити на ближнього купу негативу, що стався з нами в кращому випадку за день: ті не такі, там не так, а вчора взагалі таке загнали!!!..
Вам ніколи не здавалося, що ділитися з кимось проблемами, особливо серйозними, - це все-одно, що розповідати про свої хвороби, а з приводу останніх завжди згадується вдала фраза-спостереження з книги Человек в футляре, якщо не помиляюсь, зміст якої буквально врізався в пам”ять: люди больше всего любят говорить о своих болезнях, а между тем – это самое неинтересное, что есть в их жизни. А ми тільки цим і живемо – знаходимо друзів на підставі уявленого нами вищого, ніж з іншими, рівня розуміння з єдиною метою – щоб отримати зайві вуха, байдуже, що вони слухають, та не чують.
Як не крути – ми залишаємось одинаками, маючи співрозмовників, або не маючи їх, заключаючи угоди або не роблячи цього, знаходячи взаєморозуміння з оточуючими, небачене взаєморозуміння з обраними (а насправді-то – псевдо розуміння), або і не маючи ні того, ні іншого – воно однаково нічого не змінює: людина по визначенню приречена на самотність.
22 травня 2008 року, 00.57 – Доброї ночі))
Subscribe to:
Comments (Atom)