Listening&Hearing

Чим далі життя – тим більше переконуюсь, що взаєморозуміння з іншими людьми – не більше, ніж просто ілюзія, нав’язана нам нами самими, тільки для того, аби мати змогу закрити очі на той факт, що жодній людині не дано зрозуміти свого ближнього, не кажучи вже про далекого, що кожен з нас приречений на життя виключно з самим собою, потоптання в собі самому, без краплі можливості віддати щось світові і взяти щось навзамін від нього.
Глянемо глибше: взаєморозуміння – це явище, яке має колективну природу походження, адже ми разом з кимось „по умолчанию” домовляємося, що, наприклад, ми є коханці\друзі\близькі\знайомі, які шукають спілкування одне з одним саме тому, що саме між ними виникло це, нагадую, – ілюзорне – розуміння, схожість інтересів, уподобань та світоглядів.
Додамо ще той аспект, що якщо людина не може розібратися сама в собі, зрозуміти власні походження і призначення, природу своїх почуттів, помислів і дій, то як вона навіть теоретично може зрозуміти іншу людину?! Пам’ятаєте: „Пізнай себе – пізнаєш світ!”? - кому вдалося – прошу продемонструвати, бо сумнівів надто багато – в кінці кінців, при наявності навіть одиничного випадку успішної реалізації даного принципу, людство уже б давно мало відповіді на всі можливі питання, чи не так?!
А якщо вже залізти в надра проблеми, то ми побачимо - як думаєте, - що?(переконана, ви вже знаєте відповідь) – та ні що інше, ніж всюдисуще людське ЕГО!: Я! Я! Я! А у мене..! А мої..! Отакущі проблеми..!!! Ти не уявляєш..!!!
Ми говоримо з друзями і не чуємо, що говорять вони нам, - ми тільки чекаємо моменту сказати у відповідь (ніби це достойна відповідь людини, яка слухала) своє класично-багатозначне „ага” або „отож” або т.п., бо насправді ми чекали тільки на свою чергу говорити. І при цьому, переконана, десь в глибинах нашої свідомості ми розуміємо, що і наш співрозмовник дотримується тієї самої тактики. Дехто йде далі – не дає вставити і слова.
Так, - ми слухаємо - того вимагає принаймні виховання і наша мовчазна угода про розуміння, та ми НЕ ЧУЄМО; ми реагуємо, але навіть не намагаємося зрозуміти; ми поспішаємо вилити на ближнього купу негативу, що стався з нами в кращому випадку за день: ті не такі, там не так, а вчора взагалі таке загнали!!!..
Вам ніколи не здавалося, що ділитися з кимось проблемами, особливо серйозними, - це все-одно, що розповідати про свої хвороби, а з приводу останніх завжди згадується вдала фраза-спостереження з книги Человек в футляре, якщо не помиляюсь, зміст якої буквально врізався в пам”ять: люди больше всего любят говорить о своих болезнях, а между тем – это самое неинтересное, что есть в их жизни. А ми тільки цим і живемо – знаходимо друзів на підставі уявленого нами вищого, ніж з іншими, рівня розуміння з єдиною метою – щоб отримати зайві вуха, байдуже, що вони слухають, та не чують.
Як не крути – ми залишаємось одинаками, маючи співрозмовників, або не маючи їх, заключаючи угоди або не роблячи цього, знаходячи взаєморозуміння з оточуючими, небачене взаєморозуміння з обраними (а насправді-то – псевдо розуміння), або і не маючи ні того, ні іншого – воно однаково нічого не змінює: людина по визначенню приречена на самотність.


22 травня 2008 року, 00.57 – Доброї ночі))