Про іронічність життя

Ну от і жива іронія долі. Ні, її проявів у житті, звичайно, дуже багато. Але ось конкретний приклад, на якому я себе зловила, тобто зловила себе на його фіксації і подальшому карбуванні у досить ненадійному місці на імення пам”ять.
Так от, банально, можливо, але тобі так і не вдалося навчити мене пити, ні не просто пити (для цього вистачало вчителів в епоху мого темного отроцтва), а вживати конкретний напій – пиво. Пиво – це такий собі напій суцільного братерства і єднання членів компаній по духу і бог там ще знає по чому. Ні, не горілка, а саме пиво, горілка ж бо несе певний заряд потенційних пригод та агресивності. Ну, це як на моє не зовсім розбещене розуміння. Ви маєте право апелювати. Але то вже стосуватиметься, певна річ, розуміння вашого.
Знову ж таки: так от, пиво я на дух не переносила, ні змісту вживання цього продукту, ні його ославленого смаку, ні всього ритуалу, пов”язаного з усим вищезазначеним, хоч убий, не розуміла і переважно завжди на окрилений заклик когось із компанії „Йдемо на пиво!” не те щоб ображалась (не без цього, але виключно з тої причини, що ти надавав перевагу пиву зі своїми псевдо-друзяками перед можливістю побути зі мною), але дивувалась – то це точно. Навіть коли я погоджувалась, аби „за компанію” пробудити в собі ймовірно десь глибоко сховану пристрасть до пива, вистачало мене буквально на один-два ковтка цього чудо-напою, решта пляшки йшла тобі (ти це зумисне робив, зізнайся?).
Ми уже майже рік не разом. І, уяви, що сталося – я полюбила пити пиво! Час від часу, звісно, під настрій і все таке, але я вже не кривлюся від нього з щирим нерозумінням змісту. Так, я зрозуміла його смак, принаймні, смакує воно мені вже аж до першої половини пляшки, решта – „за компанію”, проте, чи не досягнення? Певне, ти б оцінив, якби дізнався.
Ха, про це навіть не думай, мене навчив далеко не хтось інший – я навчилась виключно на власному ентузіазмі. Ти ж знаєш, я завжди досягаю всього сама і нікому нічого не винна. Завжди сама. Цікаво, правда ж?
Ось так. Ми не разом, але я тільки тепер оцінила смак напою, який так цінував ти. Іронія, хіба ні?